Універсал збірної України та київського «Будстара-НПУ» Анна Шульга підбила підсумки сезону у Вищій лізі серед жіночих команд, а також розповіла про свій старт кар’єри та досвід виступів за кордоном.

– Як проводиш час на карантині?

– Після початку карантину наша команда не стала винятком і, звичайно, тренувань не було. Особисто я намагаюся підтримувати форму. Бігаю, а також роблю вправи з м’ячем.

– Чи з’явилися речі, на які можеш витратити більше часу, чого не вдавалося зробити впродовж сезону?

– Так. Це риболовля. Зараз можу частіше займатися цією справою, коли перебуваю вдома у Васильківському районі. Нещодавно разом з друзями нам вдалося зловити 19,5-кілограмового товстолобика. Моя персональна найбільша здобич: білий амур, який важив 4,5 кілограма.

– Як поставилася до новини, що сезон у Вищій лізі не буде дограно?

– Мені хотілося б його дограти. Якщо подивитися у турнірну таблицю – нам потрібна була всього одна перемога, аби достроково оформити чемпіонство (прим. прес-служби ЖФК «Будстар-НПУ»: «Нашій команді  достатньо було набрати одне очко, єдиним суперником, що міг її обійти був «IMS-НУХТ», який мав здобути п’ять перемог у п’яти матчах)*. У разі прийняття рішення, що ті результати, які є зараз не будуть зафіксовані – це буде дуже прикро та несправедливо. Особливо, якщо зважати на нашу очкову перевагу. Як на мене, нині ми заслужено посідаємо першу сходинку, і, зважаючи на дострокове завершення сезону, маємо на ній залишитися. Насправді, я була б не проти дограти чемпіонат навіть восени або після завершення карантину та підтвердити своє чемпіонське звання завдяки перемогам на паркеті. 

– Як загалом оціниш цей сезон для «Будстара-НПУ»?

– Звичайно, позитивно, оскільки ми не зазнали жодної поразки. Команда проводила багато тренувань та активно працювала у тренажерному залі. Фізично ми підготувалися дуже серйозно. Також вдавалося непогано діяти і з точки зору тактики. Вважаю, що той результат, який ми можемо бачити – це, передусім, плідна робота всієї команди.

– Наскільки змінився «Будстар-НПУ» від твоєї появи у команді і до сьогоднішнього дня?

– Коли я прийшла до команди – було важкувато, оскільки до того я грала у чемпіонаті Угорщини. Там трошки інший рівень чемпіонату і тренувань. Ми проводили чотири тренування на тиждень, тривалість яких не перевищувала годину. Я вже 1,5 року у команді, і спочатку було важко пристосуватися до українських вимог щодо фізичної готовності. Перед стартом  цього сезону склад команди поповнили кілька гравців. Відбулися точкові підсилення. На той час ми вже мали згуртований колектив, а нові дівчата лише добре його доповнили. Загалом, відзначу, що ми проводимо досить багато часу разом після тренувань. Класний колектив – це також дуже важливий аспект на шляху до досягнення результату.   

– Як вплинула поразка від «Ладомира» у фіналі Кубка України щодо налаштування на цей сезон?

– Звичайно, поразка у тому поєдинку стала для нас досить прикрим явищем. Відверто кажучи, ми виходили на поєдинок, і на підсвідомому рівні вже були переможцями. Після цього ми зробили правильні висновки, дивилися матчі та готувалися, оскільки перший домашній матч у новому чемпіонаті мали проводити саме проти цього суперника. Були сповнені бажання довести, що більше таких поразок в очних зустрічах у нас не буде. Зрештою, так воно і вийшло.

– Впродовж сезону ви здолали всіх суперників, втративши очки лише у двох з п’яти поєдинків проти «ПЗМС». Охарактеризуй, за рахунок чого вдалося переграти кожного з представників ТОР-4?

– У низці матчів ми здобували вольові перемоги. Спочатку поступалися у рахунку, а потім – наздоганяли суперників. Це вдавалося зробити завдяки командному характеру. Нас мало, але ми завжди налаштовувалися на максимум. Складалося враження, що навіть якщо буде рахунок 0:5 – ми все одно будемо виходити битися за результат та здобувати його.

– З ким було найскладніше грати?

– Найважче далися матчі проти «Тесли-ЗХО».

– Тобі з 24-ма голами у чемпіонаті вдалося стати найкращим бомбардиром за підсумками сезону. Поділися секретом, чому додатково відводиш увагу на тренуваннях, аби постійно вражати володіння суперників?

– Відверто кажучи, нічого додаткового для цього не роблю. Просто працюю на тренуваннях та перед кожним поєдинком ставлю перед собою завдання, щоб забивати.

– Питання про збірну України. Тебе визнали найкращим гравцем у складі нашої команди у рамках «Lviv Freedom Cup». Як вважаєш, на скільки відсотків збірній і тобі особисто вдалося проявити себе на цьому турнірі?

– З приводу своєї статистики, скажу, що хотілося, аби вона була кращою. У Львові намагалася більше грати на команду. Водночас, я не змогла реалізувати досить багато гольових нагод. Загалом, думаю, що це приблизно 70% моїх можливостей. Щодо збірної, то, вважаю, що команда виступила досить добре. Звичайно, прикро, що ми посіли друге місце. Однозначно, могли продемонструвати кращий результат. Втім, збірна Італія – це сильний суперник.

– Цьогоріч відмінили студентський чемпіонат світу і чемпіонат Європи серед ВНЗ. Наскільки прикро, що зазначені турніри не відбудуться?

– Звичайно, прикро. Для мене це була остання можливість зіграти на чемпіонаті світу серед студентів. Тим більше, у нас є досить непогане покоління гравців, які вже не підходитимуть за віком для наступного чемпіонату світу. Загалом, це класний міжнародний досвід. На жаль, два роки тому я також не брала участі у цьому турнірі, тож, дуже розраховувала поїхати до Польщі. Щодо чемпіонату Європи, то також хотілося взяти у ньому участь, оскільки ми досить непросто вибороли цю перепустку, зважаючи за фінальний матч проти ХНЕУ. Однак, що поробиш, так склалися обставини.

– Розкажи про свій досвід виступів у «Біличанці-НПУ». Наскільки співпраця з Володимиром Колком допомогла твоєму формуванню як гравця?

– Я, фактично, з дитинства тренувалася та грала під орудою цього тренера. Він дійсно дав мені базові знання та зробив все, щоб я грала на нинішньому рівні. Володимир Васильович виховав мене як футзалістку та особистість. Звичайно, з плином часу футзал розвивається і стає іншим. Однак, саме Володимиру Колку я вдячна за старт своєї кар’єри та віру у себе, яка залишається зі мною і досі.

– У нещодавньому інтерв’ю нашому сайту гравець «ПЗМС» Таїсія Бабенко зазначила, що «Ніка-ПНПУ» назавжди залишається в її душі. Чи можеш те саме сказати про «Біличанку-НПУ»?

– Звичайно, це юні роки, початок кар’єри, школа футзалу. Можна змінювати багато команд, але ці приємні спогади назавжди залишаться з тобою.

– Чи можеш порівняти його підхід з тими наставниками, під орудою яких виступала після цього?

– Досить важко це зробити. У кожного тренера свої вимоги, і підхід є досить різним.

– Ти маєш досвід виступів у закордонному чемпіонаті. Розкажи про цей період у кар’єрі?

– Після того як було розформовано «Біличанку-НПУ» головний тренер команди забрав мене, Марію Поліщук та Анну Сидоренко до Угорщини, де ми почали виступати за «Толну». Приїхали туди в якості легіонерів, і місцева публіка дійсно багато чого від нас очікувала. Це був класний період. У нас була непогана зіграність. Четвертою з нами на паркет виходила найкращий гравець минулого сезону в Угорщині – Адел Варга. Звичайно, розпочинали важкувато, оскільки ти абсолютно не розумієш мови. Окрім того, тут зовсім інший менталітет людей. Перед дебютним матчем я дуже хвилювалася. В Угорщині значно більше людей відвідує матчі жіночого чемпіонату. Там завжди гучно. У кожному матчі хотілося продемонструвати глядачам свої найкращі якості. Думаю, нам це вдалося. Доки не зазнала травми, я також була найкращим бомбардиром чемпіонату. Команда не захотіла оплачувати мені операцію. Оскільки контракту я не мала – вирішила повернутися до України. Після цього рік пограла у складі «Тесли-ЗХО», і так склалися обставини, що знову повернулася до Угорщини. На цей раз поїхала разом з Юлією Яровою та Марією Васковець виступати за «Агента Гьолс Сексард». Нас тепло зустріли, були досить непогані умови. Дуже класний зал. Однак, в Угорщині чемпіонат має аматорський статус. В Україні, однозначно, зовсім інший підхід щодо тренувального процесу команд.

– Наскільки цікаво було протистояти «екс-партнеркам» по чемпіонату у нещодавньому матчі проти збірної Угорщини?

– Одразу згадується і матч основного раунду Євро-2019, коли обидві збірні грали у Черкасах. Ми дивилися його командою у Сексарді. Угорки сиділи у футболках з символікою своєї країни, а ми – в українських. Це було досить цікаво. Та і сам матч видався досить напруженим.  Щодо Львова, то, звичайно, я знала можливості великої кількості гравців угорської команди. Розуміла, чого від них можна очікувати. Було цікаво зустрітися з «екс-партнерками» по командах. З тією-таки Хайналкою Ганцер ми дуже здружилися під час моєї кар’єри в «Агенті Гьолс Сексард». Ну і, звичайно, добре, що ми впевнено перемогли.

– Тим не менш, сезон вже завершився. Тобі зараз потрібно трошки відпочити після цього психологічно чи ти вже починаєш думати про новий чемпіонат?

– Відверто кажучи, карантин дав багато можливостей відпочити. Починаю думати про новий сезон, і з нетерпінням чекаю свого повернення на паркет.

* За новими правилами спілкування з гравцями та представниками команди «Будстар-НПУ» текст інтерв’ю був надісланий для ознайомлення клубній прес-службі. Єдине уточнення, яке ми отримали у відповідь було додано до оригінального тексту.

Прес-служба Асоціації футзалу України

Фото: ЖФК «Будстар-НПУ», особистий архів Анни Шульги